Home, sweet home...

Ну от я вже тиждень як вдома, в Україні. Величезне дякую водію автобуса, який довіз мене від Борисполя до південного вокзалу за 45 хвилин, інакше б я спізнилась на свій поїзд. А ще дуже вдячна Байкаловій, яка чекала на вокзалі, тримала за мене кулаки і завбачливо купила мені в поїзд поїсточки :)
Перші враження? Захожу в своє купе - а там з десяток пацанів, які ціле літо не бачились і ще на вокзалі під час стоянки поїзда почали святкували свою зустріч однокурсників. Пацани і мені гостинно налили сто грам "за приїзд" і тут я подумала: нарешті вдома... )))
Дуже кльово нарешті чути українську мову і розуміти всіх навколо...
Дуже щаслива бачити рідних мені людей, і чути їх голос, і обнімати...
Дуже люблю свою маму і те як вона смачно готує - досі не можу звикнути до того, що в холодильнику купа їжі, бо ж ми з Вухатою в Анкарі готували рівно стільки скільки могли з'їсти за раз ))
Дужа рада була зустріти тут турецьких стажерів, і дуже прошу всіх франківських айсекерів, які читають цей блог, - говоріть в їх присутності англійською, будь-ласка, або на крайняк турецькою, для стажерів то дуже важливо, поїдете на стажування згадаєте мої слова))
І ще зрозуміла, яке моє місто прекрасне, і як я його люблю, і як добре, що Франківськ невеликий і тут важко загубитись...
Але трохи дико мені бачити франківських дівчат в коротких спідницях. І трохи незвично зараз ніфіга не робити - минулий тиждень я тільки спала, їла і пила пиво з друзями. І холодно. І трохи сумно, що літо пройшло...