I love Turkey!

Home, sweet home...

2007-10-08T14:22:00.000-07:00

Ну от я вже тиждень як вдома, в Україні. Величезне дякую водію автобуса, який довіз мене від Борисполя до південного вокзалу за 45 хвилин, інакше б я спізнилась на свій поїзд. А ще дуже вдячна Байкаловій, яка чекала на вокзалі, тримала за мене кулаки і завбачливо купила мені в поїзд поїсточки :)
Перші враження? Захожу в своє купе - а там з десяток пацанів, які ціле літо не бачились і ще на вокзалі під час стоянки поїзда почали святкували свою зустріч однокурсників. Пацани і мені гостинно налили сто грам "за приїзд" і тут я подумала: нарешті вдома... )))
Дуже кльово нарешті чути українську мову і розуміти всіх навколо...
Дуже щаслива бачити рідних мені людей, і чути їх голос, і обнімати...
Дуже люблю свою маму і те як вона смачно готує - досі не можу звикнути до того, що в холодильнику купа їжі, бо ж ми з Вухатою в Анкарі готували рівно стільки скільки могли з'їсти за раз ))
Дужа рада була зустріти тут турецьких стажерів, і дуже прошу всіх франківських айсекерів, які читають цей блог, - говоріть в їх присутності англійською, будь-ласка, або на крайняк турецькою, для стажерів то дуже важливо, поїдете на стажування згадаєте мої слова))
І ще зрозуміла, яке моє місто прекрасне, і як я його люблю, і як добре, що Франківськ невеликий і тут важко загубитись...
Але трохи дико мені бачити франківських дівчат в коротких спідницях. І трохи незвично зараз ніфіга не робити - минулий тиждень я тільки спала, їла і пила пиво з друзями. І холодно. І трохи сумно, що літо пройшло...

Oдна дома...

2007-09-24T07:05:00.000-07:00

В пятницю моя сожитєльнiца Айлiн поїхала на конференцiю на тиждень i я лишились сама в трьохкiмнатнiй квартирi на першому поверсi. Пiвдня я себе переконувала, шо я вже доросла дiвчинка i нiчого страшного в цьому нема, в кiнцi кiнцiв в нас решiтки на вiкнах i мiцнi дверi, не говорячи вже про те, що живу я в спокiйному районi. I от, прийшла я ввечерi додому, зробила собi чайочку, сiла в своїй кiмнатi читати, i раптом чую поворот ключа в моєму замку i те, як зi скрипом вiдкриваються мої (!) дверi... В мене серце в п'ятки пiшло, але переборюючи свiй страх, схопила в руку пилочку для нiгтiв для самооборони (i не треба смiятися з моєї зброї, знаєте як нею в око зарядити можна, я таке в фiльмi бачила, хе-хе:), вся трясусь вiд страху, ледь не вмлiваю, все ж вихожу в коридор... То був двоюрiдний брат Айлiн, вiн жив у нас 2 днi, а потiм переїхав... Я й забула шо вiн теж має ключi. Була б невинну людину без ока лишила :)

Про вихiднi в Анталii

2007-09-18T23:29:00.000-07:00

Iздила цими вихiдними в Анталiю. Бляха, як же там модно! В Анкарi вже троха похолодало (хоча порiвняно з Украiною, то тут звичайно тепло), а в Анталii жара, прозоре море з рибками i такааа краса... але про все по-порядку.

Отже, 15-16 вересня ЛК-Анталiя органiзував стадi-тур для стажорiкiв. З Анкари iхали тiльки я i ше один айсекер. I Взагалi делегатiв було лише 30, але то навiть добре, бо була можливiсть з усiма познайомитись i поспiлкуватись.

В суботу ми iздили в Аспендос дивитись на водоспад, трохи гуляли по Анталii, були в 2 музеях (один з них – музей архiтектури пiд вiдкритим небом, в якому знаходились копii найвизначнiших будiвель Туреччини в людський зрiст). Але найцiкавiше почалось ввечерi, коли ми приiхали в Олiмпос – невеличке курортне мiстечко, яке менi чомусь дуже нагадуэ Буковель з однiэю тiэю рiзницею, що там нема снiгу, зате крiм гiр ще э море. Поселились ми в двохмiсних будиночках ... на деревах. Пiд кожним будиночком гамак, так шо можна собi спати на свiжому повiтрi. А метрiв 10 вiд нашого будиночка – «iдальня» - кiлька вiдкритих альтанок з подушками замiсть стiльцiв i низьким столом... сидиш собi в позi лотоса, попиваеш пивко (безкоштовне, ОС нарейзило :) i думаэш над тим яке життя прекрасне... Пiсля вечерi пiшли на годинку на пляж, а потiм до клюба.
Ну а наступний весь день ми плавали на човнi, загоряли, купались – стрибали у воду прямо з човна (десь певно з 2-метровоi висоти)... Правда перший раз був трохи challenging, бо я взагалi все життя боялась стрибати у воду з висоти, а тут один чувак взяв мене за руку i сказав «стрибаэм на раз-два-три» i в мене якось не було часу пояснити що я боюсь – за двi секунди опинилась у водi :D. Назад в Антaлiю приiхали десь в годинi десятiй i мали ше трохи часу щоб погуляти по набережнiй. Потiм як завше прощання, нiч в автобусi i далi 8 годин вiдчайдушноi боротьби з собою, щоб не заснути на роботi перед комп'ютером. A ще я трохи згорiла в Анталii, то вчора шеф весь день з мене стiбався: «Natali, red color of your skin suits very well to your eyes...», або: «hey you, red nose, how is it going with your marketing research?» :D.

А зара сижу в офiсi i дивлюсь фотки своiх спiвробiтникiв – мiй шеф десь поiхав i вони дуже активно намагаються зi мною спiлкуватись... правда англiйську вони знають гiрше, нiж я турецьку, тому поки-що наша розмова виходить по-турецьки :D

2007-09-10T07:13:00.000-07:00

Ходили ми в суботу кататись на ковзанах: я, Айлiн i ше 4 стажерiв. Найсмiшнiше було дивитись як катаэться тунiсець Магдi, який нiде окрiм як в холодильнику льоду бiльше не бачив i ковзани вдягнув перший раз. Я ж останнiй раз була на катку рокiв 5 тому, того теж трохи боялась, що буду падати щоп'ять хвилин. Але я трималась досить таки непогано. Вийшла на лiд, зробила пару кружечкiв, набрала трохи швидкiсть, десь на 20 хвилинi почала вчити румунку Олiвiю як кататись, а пiд кiнець сеансу вже уявляла себе зiркою фiгурного катання... менi навiть подумалось, що я могла б стати багатою i знаменитою... I як тiльки менi це подумалось я тааак навернулась :D. Набила собi синяк на лiктi i подряпала руку... Oт до чого приводить честолюбство :)

Але всеодно то було весело! Синяк за пару днiв зiйде, а гарнi спогади залишаться...

Щасливоi дороги! Я скучатиму...

2007-09-06T03:29:00.000-07:00

П'ята година двадцять хвилин - це значить, що твiй лiтак вже приземлився в Борисполi i тобi настав час казати "Home, sweet home!"... Ну а менi мабуть настав час сказати "дякую" за той час, що ми тут разом провели. Це був прекрасний мiсяць! Я нiколи не забуду те як ми ходили разом по магазинах, лiпили вареники, робили презентацiю Украiни до другоi ночi, святкували день незалежностi в недiлю зранку)), вiдривались до пiзньоi ночi в клубi, а вранцi намагались привести себе в нормальний вигляд, пили в кухнi зелений чай з апельсиновим вареннячком, триндiли перед сном, фотографувались, смiялись, багато смiялись... Це певно шо було найсмiшныше лiто в моэму життi.
Дякую Вухастенька за турботу, за те, що я не переживала чи мене зустрiнуть в аеропорту i де мене поселять, за те, що завжди було з ким поговорити украiнською мовою, i ще окремо за записочку на столi: "Деруни в холодильнику, всмаж собi i приходь в офiс. Аня" :))

Через мiсяць побачимось, але цей мiсяць я скучатиму...

Нiколи не кажи "нiколи"...

2007-08-28T23:12:00.000-07:00

В понедiлок в нас була гуд-бай патi для самого вигонського стажера в Анкарi - мого улюбленого чеха İркi. Дуже модна була патi, весела i водночас така якась душевна... В нас тут вже склалась "своя" компанiя з 6 чоловiк - ми з Анькою i 4 пацанiв, i в той вечiр ми як завджи багато смiялись, обнiмались, кривлялись, дурачились, купа фоток смiшнючих наробили...

А потiм прийшов час прощатись... "Good-bye Jirka, have a nice life! Hope to see you once again!" - сказала я, подумавши про себе, що навряд чи ми ще коли-небудь зустрiнемось. İ навiть хотiла вчора пост сумний написати, про те, що як сумно прощатись з людиною, знаючи що вже нiколи не побачитесь, але потiм подумала, що життя то штука непередбачувана i хто зна коли ще i з ким воно тебе зведе... İ знаэте що? Прихожу я вчора ввечерi додому i виявляэться, що İрка запiзнився на лiтак! İ ми з ним-таки побачилися вдруге))) Так-що нiколи не кажiть "нiколи")

P.S. Дякую Христiнька за рамочку, я вже точно знаю, яку фотку туди поставлю!

Стамбул, любов моя!

2007-08-27T00:41:00.000-07:00

Минулого тижня я була в Стамбулi. Провела там чотири чудовi днi i просто закохалась в це мiсто, розташоване на двох материках. В ньому незбагненним чином поэднуэться непоэднуване – стародавнi будiвлi i сучаснi магазини, християнськi храми i мусульманськi мечетi, Эвропа i Азiя...

Субота, 7 ранку – невиспанi, пом'ятi, але щасливi вилiзли з автобуса i пiшли гуляти по İstiklal Street - центральнiй вулицi Стамбула. Щось типу Хрещатика в Киэвi, лиш покруче – там самi лише магазини, кафешки, бари, ресторани, клуби вiд першого по восьмий поверх... уявляэте: заходиш в пiд'iзд, пiднiмаэшся на третiй поверх – а там якась латино-американська вечiрка, четвертий поверх – те саме, пятий, шостий... i купа народу всякого, i музичка прикольна, i вхiд до клубу безкоштовний, i така вся вулиця – одна величезна патi... Але то так ввечерi, а в суботу зранку там майже нiкого не було i ми собi гуляли, роздивляючись будинки, вулички, сувенiри в крамничках, людей, i просто насолоджуючись спокоэм. По дорозi зайшли в МС-офiс, випили кави i заснули прямо у вiтальнi на диванi...
По обiдi нас зустрiв Айдин – Анькiн друг зi Штатiв, в якого ми жили 2 днi. Смiшний такий – довгий i худий, бiльше схожий на iталiйця, нiж на турка (в мене таке враження, що всi нормальнi турки на туркiв не схожi). Крiм нас в Айдина жив ще його друг, то так ми вчотирьох i тусувались всi вихiднi. Модно було. Пiвдня провели в Ортакой – мiсцинка така на березi Босфору, бiля моста, що сполучаэ эвропейську i азiатську частину Стамбулу. Зустрiли там Бугру з колумбiйськими стажерками, сидiли прямо на асфальтi (в бiлих штанах, бляха, зря попрала перед поiздкою:), пили пиво, згадували ВЖЮ з мишами, фоткалися, смiялися... нiколи не думала, що можна почувати себе так спокiйно в чужому мiстi. А ше бачили яхту Абрамовiча, його вертолiт i палац-готель, в якому вiн зупинився:)))
А ввечерi була романтика – смачнющi турецькi млинцi (якi Айдин сам готував!) на вечерю, чай з ромашкою, пiснi пiд електрогiтару i афiгенний вид з вiкна (ми жили на 6 поверсi). Але закiнчилась наша романтика досить банально як для суботнього вечора – в нiчному клубi в компанii iнших стажерiв))

Недiлю майже всю провели в «старому мiстi» - ходили в мечеть Айя-Софiя i палац Топкапи. Айя-Софiя була побудована в 6 ст. Колись це був християнський храм Св.Софii, а пiсля завоювання Анатолii арабами його перетворили на мечеть. Навiть зараз на деяких ii стiнах чи стелi можна побачити мозaiку з Божою матiр'ю i Iсусом. Це просто грандiозна споруда. А Топкапи був резиденцiэю султана. Вiн такий величезний! Ми так змучились поки обходили то всьо, шо капeць! Навiть не памятаю, чи ми вечеряли, прийшли додому i попадали спати.

Понедiлок – робочий день i нашi турецькi знайомi пiшли до працi, ну а ми з Вухатою переiхали в МС-flat. До речi, МС-flat i МС-office – це двi рiзнi квартири в центрi мiста. Як сказав Онур (МС чогось-там) «в МС-offıce ми працюэмо, а в MC-flat ми смiтимо». Чесно кажучи, так воно насправдi i виглядало:)
Снiдаючи (чи вже обiдаючи?) в одному з кафе, ми з Аньою цiлком випадково зустрiли двох тодi ще незнайомих нам айсекерiв (завжди дивувалась тому, як айсекери розпiзнають один одного серед iнших людей... мабуть по вогнику в очах))). Вони нам розказали як дойти до Гранд-базару, i там ми i провели бiльшу частину дня.

А ввечерi пiшли з турецьким МС до одного прикольного i дуже дешевого (пиво 3 лiри!) бару на Istiklal Str., через пiвгодинки туди випадково зайшло i колишнэ турецьке МС, а ще через годинку ще чоловiк з 30 future leaders of tomorrow – делегати You Can... так-що вкiнцi-кiнцiв то все переросло у айсекерську премiтiнг-патi))) Вертались додому десь бiля третьоi... Онур купив нам з Вухатою по гамбургеру з якимось непонятним м’ясом. Вiдповiдь на моэ питання «що це?» була генiальною: «Entrails... you know, such a cow's organ where shit grows... we eat it»

Вiвторок – перший день İС. Була на Глобал Вiледжi, зустрiла купа народу – украiнську делегацiю, колишнэ МС, турецьких стажерiв, делегатiв минулорiчного Юкену, Мишиних сербських друзiв, нових знайомих з вчорашньоi патi i багато iнших... Бачила JC, того, що був чером на ВiнКо 2006... i вiн помiтив, що я пiдстриглась, уявляэте? ))) Потiм ще був оупенiнг, добирання на таксi до автостанцii i нiч в автобусi... на роботу в середу я спiзнилась лиш на 10 хвилин...

Виявляэться я вмiю готувати ))

2007-08-27T00:40:00.000-07:00

А ми вчора з Вухатою борщ зварили! ...ммм, яке ж воно добре вийшло, ми пiвкаструлi одразу i вперли))) А ще налiпили вареникiв i зробили презентацiю про Украiну – то ми так до Ukrainian cultural night готуэмось.

P.S. Хто знаэ ще якiсь рецепти украiнських нацiональних страв – напишiть плз, ато нам шось бiльш нiчо в голову не приходить.

З корабля на бал

2007-08-16T06:59:00.000-07:00

В своi першi вихiднi тут я поiхала в Blue Aegean Tour - стадi-тур органiзований LC Izmir для всiх турецьких стажорiкiв. Всього було близько 170 (!!!) делегатiв. Так афiгенсько я ше не вiдпочивала!

В перший день ми iздили по музеях, були в Ефесi i ше в кiлькох мiсцях, назв яких я не памятаю:)

Вночi у нас була патi на яхтi пiд зiрками.

A 3 день ми взагалi повнiстю провели на яхтi - плавали по Егейському морю, загаряли i час вiд часу зупинялись, щоб покупатись. Там так афiгенно гарно!

Отакi-то були вихiднi... А сьоднi iдемо в Стамбул, шеф вiдпустив аж до середи, урраааа!!!!

Так, менi 14 рокiв, а ви не знали???

2007-08-16T02:41:00.000-07:00

Здаэться турки категорично вiдмовляються вiрити в те, що я вже повнолiтня. Мало того, що всi айсекери i стажери кажуть, що я 14 years-old (i це при тому, що багато з них молодшi за мене:), так ще й спiвробiтники тiльки-що запитали скiльки менi рокiв. З iх здивованого виразу обличчя стало цiлком очевидно, що цифру 20 у вiдповiдь вони нiяк не очiкували почути:)) Сказали, що я look like a child. Невже я справдi так молодо виглядаю???

P.S. Лиш не подумайте, що я скаржусь. Насправдi менi подобаэться бути тут дитиною :) Всi про мене пiклуються, це так мило...

Про життя-буття моэ в Туреччинi

2007-08-15T03:48:00.000-07:00

Ну шо тут скажеш, живеться менi непогано... набагато краще, нiж я собi уявляла:) Станом на сьогоднi в Анкарi 22 стежери i 6 сiдерiв, а це значить, що завжди знайдеться з ким випити пива ввечерi пiсля роботи чи поiхати кудись на вихiднi. За два тижнi в Анкарi я лиш один вечiр провела вдома – i то лише тому, що нам хотiлось нарештi виспатись. Решта ж вечорiв проходить в дворi айсек-офiса за святкуванням черговоi cultural night, або в барах, клубах i тому подiбних мiсцях. Я вже звикла спати по 4 години на добу:)
Живу я разом з Вухастеньою, Равшан (стажерка з Казахстану) i Айлiн (ВП IСХ в Анкарi). Ми знiмаэмо 3-кiмнатну квартиру в одному з центральних районiв мiста. У нас э плита з одною робочою камфоркою, телевiзор, комп'ютер i вода в душi, що э дуже релевантним, так як в Анкарi з водою проблеми. Продукти купляэмо разом (а те, що куплене не разом, всеодно вважаэться спiльним:), iсти готуэмо по-черзi, але без всяких там графiкiв чергувань. За душ теж не сваримось... кароче цiлковита iдилiя. До того всього ще й живемо недалеко вiд айсек-офiса – хвилин 10 пiшки.
Айсек-офiс це окрема iсторiя – вiн двоповерховий, з окремою кiмнатою, компютером i телефоном для кожного ЕВ-мембера + кiмната для загальних зборiв, кухня, туалет i пiдвал, де зберiгаэться нарейзене добро. I звичайно ж садочок бiля офiса, де збираються бiльшiсть стажерiв пiсля роботи поговорити про те, як пройшов робочий день i обсудити плани на вечiр. ЕВ приходять в офiс з самого ранку i тусуються там аж до ночi, а iнодi i ночують там...
Працюю я на компанii, яка займаэться виробництвом запчастин. Встаю в 7 ранку, годину трачу на добирання, прихожу, вмикаю компютер, залажу в мсн... i так до вечора. Шучу:) Фiрма у мене прiкольна. Не дуже велика – всього 7 працiвникыв в офiсi (правда офiс двохповерховий, з кухньою, столовою i душовою кабiнкою:), але працювати цiкаво, i шеф у мене кльовий. Я роблю iм маркетингове дослiдження i шукаю клiэнтiв з Росii. Англiйською на роботi говорять лише двоэ, решта ж тiльки вмiють спитати «How are you?». Але я вже навчилась вiдповiдати iм турецькою «iim», що по-нашому «добре»:) А ще мене тут годують – фiрма щодня заказуэ своiм працiвникам обiди, а для мене це чудова можливiсть познайомитись з турецькою кухньою. Загалом дуже навiть смачно, особливо солодощi. А ще кефiр – його тут п'ють завжди i всюди i продаэться вiн у всiх кафешках i барах поряд з кока-колою i пивом.
Що ще? Загальнi враження про Анкару? Тут дуже гарно вночi, особливо, коли стоiш десь на горбi i дивишся зверху на вогнi нiчного мiста. I мiсто дуже прикольно побудовано – бiльшiсть вулиць iдуть паралельно i перпендикулярно, таким чином тут не так легко загубитись (хоч не зважаючи на це, в першi два днi я двiчi губилась:) Эдине на що можна матюкатись – це жара i ненормальнi турецькi водii, якi ганяють як дурнi i нiколи не пропускають пiшоходiв вперед, навiть якщо ти переходиш на пiшоходному переходi, яких тут iтак небагато.

Хто би мiг подумати...

2007-08-14T06:11:00.000-07:00

Два тижнi пройшло з того часу як мiй лiтак приземлився в Анкарi... Мабуть пора вже й шось написати про своi першi враження. Хоча фiг його знае якi вони, тi першi враження – зараз здаеться нiби я пiвжиття в Анкарi прожила, нiби Франкiвськ – то якесь далеке напiвзабуте минуле. Нi, не те щоб я не скучала за Франiком, але... я зараз якось вiдчуваю себе на свому мiсцi, менi тут добре, я там де й маю бути... Менi тут комфортно, незважаючи на спеку i те, що вже другий день нема води, на те, що я у величезному мiстi, в якому зовсiм не орiэнтуюсь, i на те, що всi навколо говорять турецькою, якоi я зовсiм не розумiю. Менi якось легко, незважаючи на те, що треба самiй собi готувати iсти (попри всi прогнози моэi мами я таки не вмираю з голоду), прати, прибирати i кожен день ходити на роботу, просинаючись в 6.30. Я не знаю як це пояснити... можливо просто вся справа у вiдчуттi свободи i в можливостi робити те, що хочу, ходити куди хочу, говорити i поводитись як хочу - нiхто ж бляха не знаэ яка я насправдi э, чи була, чи хочу стати. Нiхто не прив'язуэ мене нi до минулого, нi до майбутнього... взагалi нi до чого нiчим не прив'язуэ! Я просто живу, насолоджуючись часом, який вiдведений менi тут...