2007/10/08
Home, sweet home...
Перші враження? Захожу в своє купе - а там з десяток пацанів, які ціле літо не бачились і ще на вокзалі під час стоянки поїзда почали святкували свою зустріч однокурсників. Пацани і мені гостинно налили сто грам "за приїзд" і тут я подумала: нарешті вдома... )))
Дуже кльово нарешті чути українську мову і розуміти всіх навколо...
Дуже щаслива бачити рідних мені людей, і чути їх голос, і обнімати...
Дуже люблю свою маму і те як вона смачно готує - досі не можу звикнути до того, що в холодильнику купа їжі, бо ж ми з Вухатою в Анкарі готували рівно стільки скільки могли з'їсти за раз ))
Дужа рада була зустріти тут турецьких стажерів, і дуже прошу всіх франківських айсекерів, які читають цей блог, - говоріть в їх присутності англійською, будь-ласка, або на крайняк турецькою, для стажерів то дуже важливо, поїдете на стажування згадаєте мої слова))
І ще зрозуміла, яке моє місто прекрасне, і як я його люблю, і як добре, що Франківськ невеликий і тут важко загубитись...
Але трохи дико мені бачити франківських дівчат в коротких спідницях. І трохи незвично зараз ніфіга не робити - минулий тиждень я тільки спала, їла і пила пиво з друзями. І холодно. І трохи сумно, що літо пройшло...
2007/09/24
Oдна дома...
2007/09/18
Про вихiднi в Анталii
Ну а наступний весь день ми плавали на човнi, загоряли, купались – стрибали у воду прямо з човна (десь певно з 2-метровоi висоти)... Правда перший раз був трохи challenging, бо я взагалi все життя боялась стрибати у воду з висоти, а тут один чувак взяв мене за руку i сказав «стрибаэм на раз-два-три» i в мене якось не було часу пояснити що я боюсь – за двi секунди опинилась у водi :D. Назад в Антaлiю приiхали десь в годинi десятiй i мали ше трохи часу щоб погуляти по набережнiй. Потiм як завше прощання, нiч в автобусi i далi 8 годин вiдчайдушноi боротьби з собою, щоб не заснути на роботi перед комп'ютером. A ще я трохи згорiла в Анталii, то вчора шеф весь день з мене стiбався: «Natali, red color of your skin suits very well to your eyes...», або: «hey you, red nose, how is it going with your marketing research?» :D.
2007/09/10
2007/09/06
Щасливоi дороги! Я скучатиму...
Дякую Вухастенька за турботу, за те, що я не переживала чи мене зустрiнуть в аеропорту i де мене поселять, за те, що завжди було з ким поговорити украiнською мовою, i ще окремо за записочку на столi: "Деруни в холодильнику, всмаж собi i приходь в офiс. Аня" :))
2007/08/28
Нiколи не кажи "нiколи"...
2007/08/27
Стамбул, любов моя!
По обiдi нас зустрiв Айдин – Анькiн друг зi Штатiв, в якого ми жили 2 днi. Смiшний такий – довгий i худий, бiльше схожий на iталiйця, нiж на турка (в мене таке враження, що всi нормальнi турки на туркiв не схожi). Крiм нас в Айдина жив ще його друг, то так ми вчотирьох i тусувались всi вихiднi. Модно було. Пiвдня провели в Ортакой – мiсцинка така на березi Босфору, бiля моста, що сполучаэ эвропейську i азiатську частину Стамбулу. Зустрiли там Бугру з колумбiйськими стажерками, сидiли прямо на асфальтi (в бiлих штанах, бляха, зря попрала перед поiздкою:), пили пиво, згадували ВЖЮ з мишами, фоткалися, смiялися... нiколи не думала, що можна почувати себе так спокiйно в чужому мiстi. А ше бачили яхту Абрамовiча, його вертолiт i палац-готель, в якому вiн зупинився:)))
А ввечерi була романтика – смачнющi турецькi млинцi (якi Айдин сам готував!) на вечерю, чай з ромашкою, пiснi пiд електрогiтару i афiгенний вид з вiкна (ми жили на 6 поверсi). Але закiнчилась наша романтика досить банально як для суботнього вечора – в нiчному клубi в компанii iнших стажерiв))
Недiлю майже всю провели в «старому мiстi» - ходили в мечеть Айя-Софiя i палац Топкапи. Айя-Софiя була побудована в 6 ст. Колись це був християнський храм Св.Софii, а пiсля завоювання Анатолii арабами його перетворили на мечеть. Навiть зараз на деяких ii стiнах чи стелi можна побачити мозaiку з Божою матiр'ю i Iсусом. Це просто грандiозна споруда. А Топкапи був резиденцiэю султана. Вiн такий величезний! Ми так змучились поки обходили то всьо, шо капeць! Навiть не памятаю, чи ми вечеряли, прийшли додому i попадали спати.
Понедiлок – робочий день i нашi турецькi знайомi пiшли до працi, ну а ми з Вухатою переiхали в МС-flat. До речi, МС-flat i МС-office – це двi рiзнi квартири в центрi мiста. Як сказав Онур (МС чогось-там) «в МС-offıce ми працюэмо, а в MC-flat ми смiтимо». Чесно кажучи, так воно насправдi i виглядало:)
Снiдаючи (чи вже обiдаючи?) в одному з кафе, ми з Аньою цiлком випадково зустрiли двох тодi ще незнайомих нам айсекерiв (завжди дивувалась тому, як айсекери розпiзнають один одного серед iнших людей... мабуть по вогнику в очах))). Вони нам розказали як дойти до Гранд-базару, i там ми i провели бiльшу частину дня.
А ввечерi пiшли з турецьким МС до одного прикольного i дуже дешевого (пиво 3 лiри!) бару на Istiklal Str., через пiвгодинки туди випадково зайшло i колишнэ турецьке МС, а ще через годинку ще чоловiк з 30 future leaders of tomorrow – делегати You Can... так-що вкiнцi-кiнцiв то все переросло у айсекерську премiтiнг-патi))) Вертались додому десь бiля третьоi... Онур купив нам з Вухатою по гамбургеру з якимось непонятним м’ясом. Вiдповiдь на моэ питання «що це?» була генiальною: «Entrails... you know, such a cow's organ where shit grows... we eat it»
Вiвторок – перший день İС. Була на Глобал Вiледжi, зустрiла купа народу – украiнську делегацiю, колишнэ МС, турецьких стажерiв, делегатiв минулорiчного Юкену, Мишиних сербських друзiв, нових знайомих з вчорашньоi патi i багато iнших... Бачила JC, того, що був чером на ВiнКо 2006... i вiн помiтив, що я пiдстриглась, уявляэте? ))) Потiм ще був оупенiнг, добирання на таксi до автостанцii i нiч в автобусi... на роботу в середу я спiзнилась лиш на 10 хвилин...